ДИНАМІКА СТРУКТУРИ ЗУБОЩЕЛЕПНИХ АНОМАЛІЙ У ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Анотація

Вступ. Зубощелепні аномалії належать до основних стоматологічних захворювань та, за даними багатьох дослідників, посідають третє місце за поширеністю після карієсу та патології тканин пародонта. Сучасні наукові дослідження показують, що зубощелепні аномалії діагностуються в більшості дитячого населення України з рівнем поширення 57,5–87,3%. Проведений моніторинг стоматологічної захворюваності дітей України по різних регіонах свідчить про значне зростання останніми роками поширеності зубощелепних аномалій. Важливо враховувати, що зубощелепні аномалії та порушення функцій зубощелепної системи не лише впливають на стан здоров’я дитини, але також мають значний вплив на формування особистості та соціальний статус молодого покоління. Це підкреслює важливість вчасної діагностики та профілактики цих патологій, необхідність використання сучасних і ефективних методів лікування. Отже, проблема надання ортодонтичної допомоги дітям і підліткам є актуальною та має велике медичне та соціальне значення. Мета дослідження – оцінити динаміку поширеності та структури зубощелепних аномалій у дітей 6–16 років для оптимізації організації та надання ортодонтичної допомоги. Матеріали та методи дослідження. Для вивчення поширеності та структури зубощелепних аномалій було обстежено 1 167 дітей віком 6–16 років міста Львова. Усі діти були поділені на три вікові групи залежно від періоду формування прикусу. Для верифікації діагнозу використана класифікація Д.А. Калвеліса. Визначення достовірної різниці параметрів, які порівнювались, проводили за допомогою t-критерію Стьюдента. Результати. Виявлено, що в середньому в 63,67 ± 1,41% обстежених дітей діагностовано зубощелепні аномалії. З віком поширеність ортодонтичної патології зростає: з 57,11 ± 2,43% у ранньому змінному прикусі до 66,23 ± 2,71% у пізньому змінному прикусі, а в постійному прикусі її значення зростає до 68,01 ± 2,21%. Найбільший стрибок росту показника поширеності зубощелепних аномалій у віковому аспекті виявлений із 6 до 8 років (із 43,88 ± 5,01 до 70,43 ± 4,26%, р < 0,001), що може бути зумовлено несвоєчасним виявленням чинників ризику та відсутністю заходів щодо їх усуненню. Встановлено, що серед дітей з ортодонтичною патологією у структурі зубощелепних аномалій найчастіше трапляються аномалії зубних рядів – 64,87 ± 1,75%. Аномалії прикусу діагностовано в 51,28 ± 1,83% випадків, аномалії окремих зубів трапляються лише у 8,61 ± 1,03% обстежених. Аналіз поширеності аномалій окремих зубів залежно від періоду прикусу показав, що в ранньому змінному прикусі даний вид зубощелепної аномалій виявлено у 3,38 ± 1,17% дітей. У період пізнього змінного прикусу відмічена тенденція до зростання кількості осіб із цією аномалією, а в період постійного прикусу кількість таких дітей зростає у 4,28 раза і становить 14,47 ± 2,02%, р < 0,001. Поширеність аномалій зубних рядів серед дітей 6–9 років із зубощелепними аномаліями становить 39,24 ± 3,17%, тоді як у дітей 10–12 та 13–16 років її значення зростають на 98,06 та 94,50%, р1 < 0,001, р2 < 0,001. Виявлено, що у структурі зубощелепної патології дітей 10–16 років перше місце посідають аномалії зубних рядів. Поширеність аномалій прикусу серед дітей 6–9 років становить 71,31 ± 2,94%, у пізньому змінному та постійному прикусах частка дітей із даною патологією знижується на 23,50 та 35,73%, р1 < 0,01, р2 < 0,001. Найвищий відсоток аномалій прикусу встановлено серед дітей 6–9 років. Виявлені тенденції до стрибків росту показника поширеності зубощелепних аномалій у віковому аспекті, які можуть бути зумовлені різними чинниками, зокрема в період із 6 до 8 років – несвоєчасним виявленням чинників ризику та відсутністю заходів щодо їх усунення. Висновки. 1. У середньому, у 63,67 ± 1,41% обстежених дітей діагностовано зубощелепні аномалії, що свідчить про низький рівень лікувальної, профілактичної та санітарно-просвітницької роботи. З віком поширеність ортодонтичної патології зростає: з 57,11 ± 2,43% у ранньому змінному прикусі (6–9 років) до 66,23 ± 2,71% у пізньому змінному прикусі (10–12 років), а в постійному прикусі (13–16 років) – до 68,01 ± 2,21%. 2. Серед усіх зубощелепних аномалій найчастіше трапляються аномалії зубних рядів – у 64,87 ± 1,75%, аномалії прикусу діагностуються в 51,28 ± 1,83% випадків, аномалії окремих зубів трапляються лише у 8,61 ± 1,03% обстежених. 3. Зниження кількості осіб з аномаліями прикусу із 6 до 16 років із 76,74 ± 6,44 до 34,15 ± 5,24% свідчить про наявність виражених процесів саморегуляції та, можливо, своєчасного та кваліфіковано проведеного в минулому ортодонтичного лікування.