РЕГЕНЕРАЦІЯ ПЕРІАПІКАЛЬНИХ ТКАНИН ПІСЛЯ ЕНДОДОНТИЧНОГО ЛІКУВАННЯ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ БІОКЕРАМІЧНИХ ГЕРМЕТИКІВ

Анотація

Вступ. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю підвищення ефективності ендодонтичного лікування та довготривалого збереження функціональності зубів, що часто ускладнюється інфекційно-запальними процесами в періапікальній ділянці. Традиційні герметики забезпечують механічну обтурацію, проте не мають властивостей, які стимулюють біологічне відновлення, що знижує прогнозованість результатів та підвищує ризик рецидивів. У цьому контексті біокерамічні матеріали розглядаються як перспективний напрям завдяки їхній біоактивності, остеоіндуктивним характеристикам і високій герметизуючій здатності. Мета дослідження полягає в науковому обґрунтуванні ролі біокерамічних герметиків у регенерації періапікальних тканин після ендодонтичного лікування з урахуванням їхніх фізико-хімічних властивостей, клінічної ефективності та обмежень практичного застосування. Матеріали та методи. Методологія ґрунтується на систематичному аналізі сучасних публікацій, порівняльному узагальненні результатів in vitro та in vivo досліджень, а також клінічних спостережень. Використано принцип доказової медицини для оцінювання ефективності біокерамічних матеріалів порівняно з традиційними герметиками, а також структурний аналіз для визначення їх впливу на біологічні механізми регенерації. Результати. Встановлено, що біокерамічні герметики забезпечують надійну герметизацію кореневих каналів, знижують ризик мікропроникності та створюють умови для мінералізації і формування нової кісткової тканини завдяки вивільненню іонів кальцію. Виявлено швидшу позитивну рентгенологічну динаміку загоєння та нижчу частоту післяопераційних ускладнень порівняно з традиційними матеріалами. Показано, що через рік частота відновлення періапікальних структур перевищує 85%, що підтверджує клінічну доцільність використання біокераміки. Висновки. Широке впровадження біокерамічних герметиків у клінічну практику обмежується високою вартістю, відсутністю довготривалих багатоцентрових досліджень та недостатньою стандартизацією протоколів. Водночас їх застосування сприяє підвищенню ефективності ендодонтичного лікування та довготривалій стабільності результатів. Перспективи подальших досліджень визначаються необхідністю проведення багатоцентрових клінічних випробувань, поглибленого аналізу молекулярних механізмів остеоіндукції та створення економічно доступних модифікацій біокерамічних матеріалів. Реалізація цих завдань сприятиме утвердженню біокераміки як матеріалів нового покоління, здатних змінити стандарти ендодонтичної терапії.