ОСОБЛИВОСТІ РОЗПОДІЛУ ПЛОЩ ОКЛЮЗІЙНИХ КОНТАКТІВ ЗА ОТРИМАННЯ ЦИФРОВИХ РЕЄСТРАТІВ МІЖОКЛЮЗІЙНИХ СПІВВІДНОШЕНЬ РІЗНОЇ ЛОКАЛІЗАЦІЇ ПІД ЧАС ІНТРАОРАЛЬНОГО СКАНУВАННЯ

Анотація

Вступ. Сучасна стоматологія характеризується активним упровадженням інтраоральних сканерів у структуру цифрових протоколів ортопедичної реабілітації. Проте потребують уточнення варіації показників точності цифрових реєстратів статичних міжоклюзійних співвідношень, особливо у випадках їх стандартизованого отримання, які в значній кількості досліджень залишаються поза увагою під час перевірки показників правдивості застосовуваних систем інтраорального сканування. Мета дослідження – визначити особливості розподілу площ оклюзійних контактів із застосуванням цифрових реєстратів прикусу різної локалізації на інтраоральних сканах у пацієнтів без виражених порушень стоматологічного статусу. Матеріали та методи. Дослідження проводилося на базі кафедри терапевтичної стоматології ДВНЗ «Ужгородський національний університет» і передбачало аналіз розподілу площ оклюзійних контактів залежно від локалізації цифрових реєстратів прикусу під час виконання процедури інтраорального сканування у пацієнтів без виражених стоматологічних патологій. У дослідження було включено 30 пацієнтів віком від 18 до 45 років. Критерії включення передбачали наявність інтактних зубних рядів (18–11/21–28 та 38–31/41–48), відсутність виражених патологій прикусу, що потребують ортодонтичного лікування. Результати дослідження та їх обговорення. Під час аналізу отриманих результатів було встановлено, що із застосуванням однобічного цифрового реєстрату міжоклюзійних співвідношень розподіл площ оклюзійних контактів характеризувався вираженою нерівномірністю, при цьому найбільша частка контактної площі припадає на окремі ділянки зубного ряду (у проєкції проведеної реєстрації оклюзійних співвідношень), тоді як інші сегменти демонстрували суттєво меншу участь у формуванні оклюзійних контактів (на ділянках, віддалених від проєкції проведеної реєстрації оклюзійних співвідношень), а саме найбільша частка контактної площі припадала на ділянки молярів і становила в середньому 24,8–30,2% від загальної площі оклюзійної поверхні, тоді як у фронтальному сегменті зубного ряду цей показник знижувався до 4,4–13,5%. Такий характер розподілу свідчить про асиметрично-зміщену відтворюваність оклюзійних контактів за однобічної реєстрації прикусу, що може впливати на точність загального аналізу оклюзії. Висновки. Результати проведеного дослідження засвідчили, що білатеральна реєстрація прикусу забезпечує більш рівномірний розподіл площ оклюзійних контактів уздовж всього зубного ряду, при цьому частка контактної площі у фронтальному сегменті становила в середньому 10–14%, у ділянці премолярів – 19–22%, а в ділянці молярів – 26–30%. Такий підхід також характеризується нижчою поширеністю критичних оклюзійних інтерференцій. За умов двобічного підходу зменшується ризик асиметричного зміщення в разі реконструкції оклюзійних контактів за результатами інтраорального сканування.