М’ЯЗОВО-ФУНКЦІОНАЛЬНА АКТИВНІСТЬ ЯЗИКА У ПАЦІЄНТІВ ДИТЯЧОГО ВІКУ В УМОВАХ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ ОКЛЮЗІЇ ТА З ВІДКРИТИМ ПРИКУСОМ

Анотація

Вступ. З метою раціональної діагностики, профілактики й ортодонтичного лікування зубощелепних деформацій, у тому числі відкритого прикусу, доцільно встановити та враховувати кореляційні зв’язки між величинами тиску язика в різних зонах вимірювання. Мета дослідження – провести аналіз м’язово-функціональної активності язика у пацієнтів дитячого віку без компонентів симптомокомплексу деформацій зубощелепного апарату по сагіталі, вертикалі, трансверзалі та з відкритим прикусом, встановити взаємозв’язки між величинами його тиску на оточуючі ділянки порожнини рота в різних зонах вимірювання. Матеріали та методи. Силу тиску язика (F, H) на оточуючі ділянки ротової порожнини верхньої та нижньої щелеп визначали на різних рівнях піднебінної та лінгвальної поверхонь зубів за допомогою плівкового датчика сили FlexiForce (Tekscan, USA) з площею поверхні (S, мм²) 78,5 мм² без стабільного кріплення. Результати. Результати вимірювань тиску язика (P, кПа) на оточуючі ділянки порожнини рота показали суттєві відмінності між різними зонами вимірювання в момент, коли рекомендували тиснути язиком на датчик, та під час ковтання як у пацієнтів без компонентів симптомокомплексу деформацій зубощелепного апарату по сагіталі, вертикалі та трансверзалі (n = 34), так і з відкритим прикусом (n = 26). Оцінка розподілу тиску показала, що у дітей без зубощелепних деформацій під час ковтання домінує притиск переднього відділу язика до піднебіння (ZK1 > ZK3), тоді як у момент, коли пацієнтам рекомендували тиснути на датчик, навантаження зміщується до нижньої фронтальної та бічних ділянок (Z3, Z4, Z7). Отримані результати відображають патерни функціональної активності язика в різних зонах вимірювання, що має важливе значення для клінічної практики, оскільки може бути використане для комплексної оцінки ортодонтичного статусу пацієнтів і розробки оптимальної стратегії лікування зубощелепних деформацій, а саме під час вибору ортодонтичних конструкцій. Висновки. Виявлені в процесі дослідження різні показники максимальних значень тиску язика в момент, коли рекомендували тиснути на датчик, у пацієнтів дитячого віку в умовах функціональної оклюзії (Z4 – 103,5 ± 45,4 кПа; 95% ДІ: 87,7–119,4 та Z7 – 92,5 ± 40,8 кПа; 95% ДІ: 78,3–106,8) та з відкритим прикусом (Z3 – 101,6 ± 22,4 кПа; 95 % ДІ 92,5–110,6 та Z1 – 96,7 ± 24,2 кПа; 95 % ДІ 86,9–106,5) вказують на відмінності м’язово-функціональної активності органу та відображають особливості його функціональної взаємодії із зубними рядами. Під час ковтання серед пацієнтів без компонентів симптомокомплексу деформацій зубощелепного апарату середні значення тиску в зоні середньої третини піднебінної поверхні верхніх різців (6,9 ± 2,0 кПа; 95% ДІ: 6,2–7,6) перевищували показники середніх значень у зоні лінгвальної поверхні нижніх (5,6 ± 1,4 кПа; 95% ДІ: 5,1–6,1), тоді як у пацієнтів із відкритим прикусом встановили діаметральну протилежність (5,2 ± 2,2 кПа; 95% ДІ: 4,4–6,1 проти 7,4 ± 2,3 кПа; 95% ДІ: 6,5–8,3). Виявлені кластери узгоджених навантажень і загальна фрагментарність кореляційної структури свідчать про індивідуалізовані механізми функціональної адаптації язика до оклюзійних умов.