НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНИЙ ПІДХІД ЩОДО ФОРМУВАННЯ КІСТКОВОГО ВІДДІЛУ СПИНКИ НОСУ ПРИ РИНОПЛАСТИЦІ
DOI:
https://doi.org/10.32782/2786-9067-2024-28-4Ключові слова:
ринопластика, кістковий відділ, спинка носа, хірургічне лікуванняАнотація
Ринопластика є одним із найбільш складних розділів пластичної хірургії насамперед через те, що ніс – це найбільш відкрита й помітна частина обличчя, найдрібніші недоліки якої очевидні. По-друге, ніс має складну, часто асиметричну анатомію, змінювати яку потрібно з високою, істинно мікрохірургічною точністю. У статті представлені історичні аспекти, сучасні погляди на хірургічні операції, розглянуті методи лікування та основні тенденції у сучасних техніках ринопластики. Зроблено аналіз досвіду провідних хірургів у ринопластиці та їх методів у формуванні кісткового відділу спинки носу. Метою роботи є вивчення досліджень і наукових доробок щодо формування кісткового відділу спинки носу під час ринопластики. Матеріали та методи. Огляд та узагальнення даних літератури, сучасних науково-експериментальних досліджень, які стосуються вивчення цієї проблематики. Результати дослідження доводять, що ринопластика є одним із найбільш складних розділів пластичної хірургії насамперед через те, що ніс – це найбільш відкрита й помітна частина обличчя, найдрібніші недоліки якої очевидні. По-друге, ніс має складну, часто асиметричну анатомію, змінювати яку потрібно з високою, істинно мікрохірургічною точністю. Menezes A.S., Guimarães JR, Breda M., Vieira V, Dias L. доводять, що під час первинної ринопластики спинка носа часто піддається надмірній резекції, що потребує вторинної ринопластики. При цьому з багатьох існуючих трансплантатів потрібно вибрати оптимальний. Під час вторинної ринопластики найчастіше зустрічається деформація нижньої третини носа. Так, деформація polly beak зустрічається у 34,0%, деформація кінчика носа – у 30,3%, надмірне западання спинки носа – у 28,3% пацієнтів. Висновок. Аналіз літературних джерел дає змогу стверджувати, що ринопластика є одним із найбільш складних розділів пластичної хірургії. Ретельний передопераційний аналіз і планування операції з формування кісткового відділу спинки носу, обговорення можливостей і варіантів ринопластики, виходячи з побажань пацієнта та з урахуванням фенотипічних особливостей особи, допомагають уникнути непорозуміння між хірургом та пацієнтом і розпізнати ще на доопераційному етапі ймовірність виникнення ускладнень після операції.
Посилання
Ковальський М. П., Маркевич О. О., Прокопець К. О. Ринопластика – короткий екскурс в історію. Науковий вісник НМУ ім. О. О. Богомольця. 2009. № 1. С. 176–180.
Пінчук В. Топ-10 самых популярних пластических операций в Украине. Цертус. URL: https://certus.com.ua/ru/blog/vasilij-pinchuk-top-10-samyh-populjarnyh-plasticheskih-operacij-vukraine/.
Таран О. С., Фомін В. С., Шевченко Ю. Т. та ін. Ринопластика: від історії до сьогодення. The 4th International scientific and practical conference “Innovations and prospects in modern science” (April 10–12, 2023) SSPG Publish, Stockholm, Sweden. 2023. С. 79–84. URL: https://sci-conf.com.ua/wp-content/uploads/2023/04/INNOVATIONS-AND-PROSPECTS-IN-MODERNSCIENCE-10-12.04.23.pdf#page=79.
Strazdins E., Nie Y.F., Ramli R. et al. Association Between Mental Health Status and Patient Satisfaction With the Functional Outcomes of Rhinoplasty. JAMA Facial Plastic Surgery. 2018. Vol. 1, № 20 (4). P. 284–291. DOI: 10.1001/jamafacial.2018.0001.
Bitzer E.M., Dörning H., Schwartz F.W. Der klinische Erfolg der operative Korrektur der Nasenscheidewand [Clinical success of surgical correction of the nasal septum]. Laryngorhinootologie. 1996. Vol. 75, № 11. P. 649–656 [German]. DOI: 10.1055/s-2007-997651.
Boenisch M., Hajas T., Trenite N. Influence of polydioxanone foil on growing septal cartilage after surgery in an animal model: new aspects of cartilage healing and regeneration (preliminary results). Archives of Facial Plastic Surgery. 2003. Vol. 5, № 4. P. 316–319. DOI: 10.1001/archfaci.5.4.316.
Daniel R.K., Sajadian A. Secondary rhinoplasty: management of the over resecteddorsum. Facial Plastic Surgery. 2012. № 28 (4). P. 417–26. DOI: https://doi.org/10.1055/s-0032-1319840.
Erich J.B., New G.B. An acrylic obturator employed in the repair of an obstructed fronto-nasal duct Transact. Amer. Academy Ophthalmol. Otolaryngol. 1947. Vol. 51. P. 628–632.
Grigoryants V. The Use of Short Spreader Grafts in Rhinoplasty for Patients with Thick Nasal Skin. Aesthetic Plastic Surgery. 2013. № 37(3). P. 516–520. DOI: 10.1007/s00266-013-0103-7.
Gubisch W., Dacho A. Aesthetic rhinoplasty plus brow, eyelid and conchal surgery: pitfalls – complications – prevention. GMS Current Topics in Otorhinolaryngology. 2013. Vol. 12. P. Doc07. Available from: https://doi.org/10.3205/ cto000099.
Huizing E.H., de Groot A.M.J. Functional reconstructive nasal surgery. NewYork; Stuttgart : Thieme, 2003. 386 p.
Menezes A.S., Guimarães J.R., Breda M., Vieira V., Dias L. Septal and turbinatesurgery: is overnight essential? European Archives of Oto-Rhino-Laryngology. 2018. Vol. 275, № 1. P. 131–138. Available from: https://doi.org/10.1007/s00405-017-4813-3.
Neigel J.,RuzickaP. Use of demineralized bone implants in orbital and craniofacial reconstruction and a review of the literature. Ophthalmic Plastic & Reconstructive Surgery. 1996. Vol. 12, № 2. P. 108–120. DOI: 10.1097/00002341-199606000-00005.
Sadooghi M., Ghazizadeh M. Extended Osteocartilaginous Spreader Graft for Reconstruction of Deviated Nose. Otolaryngology – Head and Neck Surgery. 2012. May. Vol. 146, No 5. P. 712–715. DOI: 10.1177/0194599812437306.
Hussein W.K., Elwany S., Montaser M. Modified autospreader flap for nasal valve support: utilizing the spring effect of the upper lateral cartilage. European Archives of Oto-Rhino-Laryngology. 2015. Vol. 272, No 2. P. 497–504. DOI: 10.1007/s00405-014-3309-7.